Невдача хрестового походу проти гральної індустрії (Андрій Миселюк)

20 жовтня відзначатиметься півроку з моменту, коли було оголошено справжній хрестовий похід держави за звільнення українців від небезпечної залежності від азартних ігор.

По-науковому це залежність називається лудоманією. Це, на жаль дуже поширений наразі в нашій країні вид залежності, характерний патологічним потягом хворого до азартних ігор. Це - не безневинне "залипання в іграшки": ігроман постійно залучений до ігрового процесу, незалежно від навколишніх чинників і подій, що відбуваються в житті. Захворювання щорічно руйнує тисячі сімей у всіх регіонах України, змушує хворого брати борги та приховувати свою проблему для оточуючих.

Поширення цієї хвороби стало особливо загрозливим, коли вона почала активно розвиватися серед військових на фоні повномасштабної війни. Багато солдатів отримали значні кошти за українськими стандартами, що, на жаль, призвело до збільшення випадків ігрової залежності. Про масштаби цієї проблеми суспільство дізналося в березні цього року, коли військовослужбовець з 59 бригади Павло Петриченко звернувся до влади через петицію на сайті президента. Він зазначив: "Існують численні випадки, коли військові, які страждають від ігрової залежності, витрачають всі свої гроші на азартні ігри, беручи мікрокредити, що призводить до боргових зобов'язань, або ж здають в ломбарди дрони та тепловізори, завдаючи шкоди не лише собі, але й своїм товаришам".

І щоб було зрозуміло, хто саме підштовхує військових до цієї залежності, автор петиції чітко вказав головного винуватця: "Гральний бізнес користається такою вразливістю навмисне спрямовуючи свою рекламу на військовослужбовців, використовуючи символіку ЗСУ у своїх онлайн-казино та "відбілюючи" свою діяльність невеликим благодійними пожертвами на користь ЗСУ".

Влада відреагувала на петицію щодо азартних онлайн-ігор, скликавши засідання РНБО. На ньому оперативно ухвалили рішення для протидії негативним наслідкам діяльності цього сектору. Президент Зеленський також швидко підписав указ про введення цього рішення в дію 20 квітня 2024 року.

Півроку минуло, отже як казав класик "ітоги подведьом". Ці підсумки невтішні. Два напрямки для досягнення результату вказав у своїй петиції Павло Петриненко. По-перше, унеможливити ігрозалежним можливості витрачати на ігри всі свої та ще й кредитні гроші. По-друге, розібратися зі гральним бізнесом, який використовує таргетовану рекламу для обробки цільових аудиторій.

У підсумку провалені обидва напрямки. Незважаючи на наявність спеціалізованого органу, який і повинен був реалізувати на практиці рішення РНБО - спеціальної Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ). Керівник цієї комісії Іван Рудий регулярно звітує у ЗМІ про свою роботу. Але сподівання почути від першої особи інформацію про успіхи у прийняття потрібних рішень швидко розсіються. Замість цього бачимо джентльменський набір класичного українського держслужбовця - який все розуміє й готовий кожного дня розпочати працювати, але не дозволяють обставини-закони-картельні змови-американські урагани... (потрібне - вставити).

Ось у інтерв'ю по підсумках перших трьох місяців проваленої роботи по нейтралізації загрози лудоманії керівник КРАІЛ визнає: блокування затятих геймерів у навіть у приоритетній сфері - середовищі військовослужбовців - не зроблене. Хоча документ РНБО чітко зобов'язав "невідкладно запровадити на період дії правового режиму воєнного стану заборону військовослужбовцям доступу до гральних закладів та/або участі в азартних іграх у мережі інтернет".

Перешкодою стає наявність "прогалин у законодавстві", а також ускладнене внесення певних військовослужбовців до Реєстру осіб, які мають обмежений доступ до гральних закладів та/або участі в азартних іграх. Крім того, сам Реєстр осіб, що страждають на лудоманію, також виявився неповним: він не містить інформації про вид професійної діяльності тих, кому обмежено доступ.

Минуло ще стільки ж часу, і ось цього місяця в новому масштабному інтерв'ю Іван Рудий відкриває, що прогрес у обмеженні можливостей для ігрозалежних витрачати всі свої та кредитні кошти досі відсутній. Але тут варто звернути увагу: він пропонує справжнє ноу-хау. За його словами, проблема ігрової залежності не вирішується шляхом обмеження реклами або створення якісного реєстру осіб, яким заборонено грати. Ні, в якийсь момент така людина повинна сама усвідомити свою проблему і вирішити звернутися по допомогу.

Наступний висновок логічний: навіщо було скликати РНБО та підписувати указ президента, якщо можна було просто залучити 3-5-10 осіб до роботи на телефонній лінії довіри? І, звісно, не забути про рекламну кампанію – але не для казино чи лотерей, а для популяризації цієї лінії, яка допомагає людям з ігровою залежністю...

У цьому інтерв'ю глава органу, що відповідає за регулювання 1) азартних ігор і 2) лотерей, постає не як захисник суспільних інтересів, а як інструмент конкурентної боротьби між цими двома сферами. Лотерейники, які безперешкодно реалізують свої лотереї і не сплачують податки (на відміну від азартних ігор, які лише цього року внесли 10 мільярдів гривень), виглядають як "цапини відбувайла". Справжні проблеми азартних ігор, схоже, піднімають саме ті, хто має зв'язок із лотереями.

Цей підхід не відповідає стандартам керівника національного регулятора. Проте в інтерв'ю Іван Рудий скромно зазначає: "Я - єдина особа, яка здійснила і змогла монетизувати реформу в Україні протягом усієї її історії".

Отже, підсумок сумний, але закономірний. Чотири роки, які пройшли після легалізації у 2020 році азартних ігор наглядно показали, що казки про мільярди доларів, які мали посипатися на голову українців після цієї легалізації дійсно виявились казками. Причому не красивими - був створений засіб швидкого збагачення для декількох і трагедій для тисяч сімей.

Влада, яка пішла на цю легалізацію, нічого радикально змінювати на практиці не буде - півроку після доленосного рішення РНБО це переконливо доводять. Логіка проста: воно ж працює якось, а після нас - хоч потоп. І керівник КРАІЛ Рудий - теж уособлення такого підходу.

Ба більше, про що можна говорити та на які радикальні зміни можна взагалі очікувати у питаннях попередження лудоманії та протидії її поширенню серед населення, якщо аж за чотири роки (!) влада так і не спромоглася забезпечити необхідну інфраструктуру, яка необхідна для ліцензування організації та проведення азартних ігор. Мова про те, що, як виявляється, жодна компанія на сьогодні не має ліцензії на цей вид діяльності в розумінні закону.

Згідно з чинним законодавством, ліцензія на організацію та проведення азартних ігор є офіційним записом в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об'єднань, який засвідчує рішення КРАІЛ про наявність права здійснювати дану діяльність або використовувати гральне обладнання, букмекерські пункти. Жоден орган, окрім Верховної Ради України, не має права змінювати процедуру видачі цієї ліцензії або її форми, які встановлені законодавством.

У згаданому реєстрі - відомостей про відповідні рішення КРАІЛ не має. Немає відомостей - немає ліцензії. Немає ліцензії - злочин. І владу напевно це влаштовує, адже це питання вирішити не складно, або внесення змін до закону, або відомостей до реєстру. Але активностей з цього питання не спостерігається. А поки організатори азартних ігор, як можна зробити висновок, поза законом.

Не виявляються жодні зусилля щодо впровадження важливого для держави механізму контролю за фінансовими потоками в азартних іграх, а саме Державної системи онлайн моніторингу (ДСОМ), яка повинна стежити за доходами організаторів ігор. Схоже, що легше підвищити податкові ставки, аніж створити ефективний контроль за бізнесовими доходами та витіснити їх з тіні.

Отже, проблема лудоманії в українському суспільстві, на жаль, залишається на порядку денному. Для ефективної протидії цій загрозі необхідні нові спеціалісти з інноваційними підходами, які зможуть не лише висловлювати наміри, але й реалізовувати професійні практичні заходи для боротьби з цією небезпечною епідемією.

Отже, нам залишається сподіватися, що в найближчому майбутньому з'являться справжні управлінці, які зможуть не лише говорити, а й діяти, щоб навести лад у сфері азартних ігор. Важливо, щоб вони продемонстрували, що держава насамперед піклується про своїх громадян і їхнє здоров'я, а не про тих, хто отримує прибуток від їхньої пристрасті до ігор.